Закінчення війни та ізоляція Путіна, — велике інтервʼю Михайла Подоляка
Світ має три інструменти, аби змусити Путіна закінчити війну проти України на справедливих умовах, а Крим перетворився на зону бойових дій, відтак туристичного сезону там бути не може — в інтерв'ю Новини.LIVE сказав радник голови ОП Михайло Подоляк.
У першій частині інтерв'ю з Михайлом Подоляком читайте про те, як рухається виконання закону про мобілізацію, чи буде демобілізація і що буде із депутатом Миколою Тищенком.
Тодішня еліта взагалі не думала про країну.
— Безумовно. Одночасно хотіли щось отримувати у Росії і в той же час ображали її. А РФ з іншими країнами працює, лише корумпуючи еліти. І так продовжувалося 30 років. Тому репутації як цінності в Україні не було, відповідальності за свої дії теж.
Правоохоронні органи часто приймали дивні рішення, якщо це стосувалося якоїсь відомої особи. Сьогодні все це закінчується. Так, болісно, складно, бо на фоні війни. Але поступово держава розуміє, що репутація має ціну, потрібно більш жорстко реагувати на подібні моделі дивної поведінки, незалежно від того, хто її демонструє.
Ще раз нагадаю, ідеальності не буває. І коли люди кажуть, що хочуть отримати ідеальну державу — вони мають подивитися на свої стосунки. Вони точно є ідеальними з близькими і рідними? А з цього все і складається. Якщо в тебе неідеальні стосунки, чого ти тоді очікуєш від держави?
Це зріз суспільства.
— Так. Але якщо ти вмієш визнавати помилки, приймати інші рішення, навіть непопулярні, це буде говорити про твою дорослість. І на сьогодні Україна поступово демонструє наростаючу дорослість.
Тищенко втратить мандат?
— Це питання не до мене. По ньому мають працювати правоохоронні органи, бо там є порушення безвідносно до всього.
І це не один Тищенко, є ще депутати. Я з великою симпатією ставлюся до багатьох із них, бо памʼятаю, як вони працювали з перших днів війни і що роблять сьогодні, але кілька десятків депутатів дискредитують роботу ВР в цілому. Бажано, щоб вони це усвідомили і приймали позитивні рішення. Це буде впливати на їх позитивізацію у суспільстві, яке хоче бачити ефективні державні інституції.
Ну і справедливість.
— Так, про концепцію справедливості. Несправедливість — це єдине, що приводить до трагедій. Якщо війна буде закінчена несправедливо — це приведе Україну до трагедії. І це треба обговорювати з нашими зовнішніми партнерами. Аби вони усвідомили, що помилки такого типу, як несправедлива фіналізація війни, призведуть до масштабованих трагедій. А на внутрішньому треку держава має усвідомити, що несправедливе відношення до тієї чи іншої групи суспільства призводять до внутрішніх революцій.
Що вже було неодноразово.
— І це дуже добре, бо говорить про те, що країна жива і вміє боротися за своє розуміння справедливості. ВР має це зрозуміти.
Якими є подальші кроки щодо другого раунду Саміту миру?
— Два паралельних треки. Перший саміт миру чітко зафіксував кількість країн, які розуміють всі ризики, які несе війна та РФ. По один бік ми бачимо всіх, хто навколо України, по інший бік — Північна Корея і РФ. Це один трек.
Але паралельно не забуваємо про інструменти примусу. Поки РФ не зазнає поразок на різних напрямках, не лише на військовому, нічого не буде. Вони не усвідомлять, вони не є адекватними. На сьогодні вони занурені у свою ненависть і до України, і до світу. Говорити з РФ на раціональному рівні — це інфантилізм. Це було і після Грузії, і після 2014 року. РФ розуміє лише жорсткі відповіді.
Як примусити РФ до миру?
— Є три інструменти. Це військові поразки РФ. Чи може Росія програти на полі бою? Безумовно. Вміють вони воювати? Ні. Вони можуть воювати лише кількісно. Потрібно мати відповідну кількість високотехнологічної зброї. Тільки так.
Як тільки у нас зʼявилися юридичні дозволи на удари по місцях концентрації на території РФ і як тільки більша кількість ракет (мається на увазі тих, що летить з боку України. — Ред.) — ми бачимо буквальну істерику.
РФ не вміє захищатися. Всі ці С-400, радіолокаційні решітки — все це фікція, яку вона продавала світу. Нам потрібні снаряди, ракети, юридичні дозволи, авіація, система ПРО тощо.
Друге — економічний примус. Те, що є на сьогодні — нонсенс. Ми отримали 14-й пакет санкцій. А паралельно з цим надприбутки деяких європейських компаній на російському ринку. Ви не думаєте, що це пряма шизофренія?
Відповідно, РФ має можливість заробляти кошти на глобальному ринку, які витрачає на війну. Як тільки вона буде мати менше грошей і більшу ціну війни — економічно вона не зможе війну витягувати. Гроші — ключовий чинник для будь-якої війни.
Чи можна накласти санкції на європейські компанії, щоби все, що вони заробляють (в РФ) віддавали втричі більше в дохід країни, в юрисдикції якої перебувають? Бо не може такого бути, щоби російські компанії працювали на європейських ринках і навпаки. Якщо так роблять європейські країни, інші повторюють за ними. Особливо, котрі розташовані подалі від нас. Зрештою, їм байдуже до війни десь у східній Європі.
РФ намагається через Радбез ООН довести, що хтось атакує Севастополь. А що таке Севастополь? Чи можуть бути там туристичні місця? Ні. Чи можна у зоні ведення бойових дій на окупованій території продавати щось для відпочинку? Ні. РФ використовує будь-які міжнародні майданчики — МАГАТЕ, ООН, Червоний Хрест, аби промотувати своє право на ведення геноцидної війни. Якщо це буде продовжуватися — ми глобальний простір вводимо у шизофренію.
Тому третій інструмент примусу — ізоляція РФ. Якщо вони залишаться один на один із Північною Кореєю, цього буде достатньо, щоб з ними ніхто не спілкувався. Ці три інструменти мають працювати паралельно. Якщо це не так — ви ні про що не домовитесь із неадекватною країною.
Цього року ми щось із цього побачимо?
— Ми вже бачимо іншу ситуацію. Так, довго. Але, на жаль, це наше з вами людство, яке чомусь себе переконало в тому, що якщо засунути голову у пісок, відвернутися від проблеми, як було у 2014 році чи у 2008, це вирішить нашу проблему. Це наше з вами людство, невід’ємною частиною якого ми є. На початку війни проукраїнська коаліція не готова була приймати рішення щодо кількості зброї, щодо ударів по території РФ, але вже у червні 2024 року ми маємо зовсім іншу ситуацію. Інша риторика, інша кількість зброї, ми можемо бити по території РФ, інше сприйняття так званих червоних ліній.
Так, повільно, хотілося б швидше, але маємо що маємо. І все це — завдяки Україні. Я про зміни у глобальному просторі. За рахунок України світ буде перебудований і стане набагато більш безпечнішим. Чи скажуть нам за це "дякую"? Ні. Чи будуть підсвідомо боятися і любити Україну? Підсвідомо так. Ми їхнім дітям прогарантуємо майбутнє. Адже менше страху — більше відповідальності і прийняття справедливих рішень.
Та однозначне засудження відверто мерзотних людей, які на сьогодні є сутністю РФ. У 2024 році ми будемо мати більше якісних рішень на користь України. Чи приведуть вони до тотальної поразки РФ? Можливо. А можливо, і не у 2024 році. Тут я буду посилатися на слова Буданова. Недавно він зафіксував позицію, яку я розділяю: якщо РФ залишиться на нашій території — війна не закінчиться. Тому слід активізувати ці три інструменти тиску на них — воєнний, економічний та дипломатичний.
Скільки часу РФ може вести проти нас таку війну, яку веде зараз?
— Скільки завгодно, втрачаючи все. Але це питання не скільки РФ може, а скільки може терпіти глобальний світ війну, яку вона веде. А це вже про інше.
Цього чи наступного року терпець урветься?
— Якщо вони перестануть дбати про особисті та політичні карʼєри, приймаючи неправильні рішення. Було би бажано перестати говорити, як зараз кажуть деякі лідери двох європейських держав, що вони готові повернутися до діалогу з Путіним. Це нонсенс. Ви не можете повернутися до діалогу з людиною, яка не є адекватною. В першу чергу, з психіатричної точки зору. Це нонсенс. Путін — психічно змінена істота, ви не можете вести з ним розмови.
Але здається, що сконцентроване рішення про майбутнє РФ прийнято, і було би бажано, щоби ми довели його до кінця. Це рішення виглядає так: РФ не є сильною внутрішньо, як тільки їй будуть завдані суттєві тактичні поразки по лінії фронту — все, що ми бачимо у Дагестані, буде масштабовано. І це швидко призведе до тотальних революційних конфліктів по всій території РФ.
Після цього вона буде переформатована і піде на трансформацію. В якому вигляді географічно вона буде виглядати — я не знаю, мені байдуже. Бо немає там ніяких ризиків щодо втрати контролю над зброєю. Це теж фікція, про яку звикли говорити люди, які не знають, що таке Росія. Там будуть традиційні для РФ бунти, які призведуть до формування нової політичної еліти.
Чи буде вона адекватною? На початку більш-менш — так. І якщо її зможуть обмежити певними правилами — вона такою і залишиться. Буде нас ненавидіти, але буде боятися.
Виходячи із математичного аналізу, немає жодного сумніву, що країни демократії набагато більш потужніші і спокійно можуть закінчити цю війну тотальною поразкою РФ. І тут йдеться не лише про економіку, а й про все. І це все набагато потужніше, ніж є в РФ. Росія лише продавала міфи про свою могутність.
І друга, психологічна складова: Україна не дасть впасти глобальному світу в традиційну істерику "ми всього боїмося".
Тому ця війна закінчиться справедливим фіналом, в якому РФ піде на потужну величезну трансформацію. А десятки чи сотні людей, які приймали рішення про геноцид України, будуть сидіти на лаві підсудних. В цьому на сьогодні немає сумнівів.
Але це не буде швидко через неготовність сучасної політичної еліти щодо безпосередніх лідерських функцій. Вони люблять колективні рішення, які є безвідповідальними. Бюрократія — стандартна проблема і хвороба демократії. Немає кращої системи за демократію, але демократія не є ідеальною через потужну бюрократію. Але чи дасть Україна світу шанс вижити? Так.
Читайте Новини.LIVE!